І.Я. Горбачевський

Іва́н (Ян) Я́кович Горбаче́вський — український хімік, біохімік, гігієніст та епідеміолог, термінограф, громадсько-політичний, освітній діяч. Академік ВУАН (1925 р.), дійсний член НТШ. Іван Горбачевський — кандидат на Нобелівську премію з фізіології та медицини 1911 року.

Іван Горбачевський народився 5 травня 1854 року в с. Зарубинцях, нині Збаразького району Тернопільської області, Україна (тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) у сім'ї священника УГКЦ, пароха Збаража о. Якова Горбачевського (1817—14.7.1875, Збараж) гербу Корчак.

Закінчив Першу тернопільську класичну гімназію, під час навчання в якій став одним з перших членів гуртка «Громада», заснованого учнем 6 класу Іваном Пулюєм у січні 1863 року.

Вивчав медицину у Віденському університеті (закінчив 1877 року, отримав ступінь доктора медицини). Під час навчання голова студентського товариства «Січ» (1875—1877 роки).

У 1883—1917 роках упродовж 35-ти років був професором кафедри лікарської хімії Карлового університету в Празі. 1902—1903 роки (або 1903—1904 роки[4]) ректор Карлового університету; декан медичного факультету в 1889—1890, 1894—1895, 1904—1905, 1911—1912 роках.

Разом з Іваном Пулюєм організував товариство «Українська громада» у Празі, створив фонд допомоги студентам.

Протягом 1906—1917 років член Найвищої Державної Санітарної Ради в Чеському королівстві, з 1908 — радник цісарського двору, член Палати панів австро-угорського парламенту, 1917—1918 рр. перший етнічний українець — міністр охорони здоров'я Австро-Угорщини.

З 1910 року почесний президент Українського лікарського товариства. З 1919 року професор Українського вільного університету Відня, Праги (з 1921 р.). З 1924 року ректор Українського вільного університету.

У жовтні 1926 очолив оргкомітет Першого українського наукового з'їзду, який відбувся у Празі.

Помер 24 травня 1942 року у Празі, похований поблизу костелика св. Матея на празькому цвинтарі «Шарка» (чеськ. Šárka).

Іван Горбачевський є автором понад сорока ґрунтовних наукових праць переважно експериментального характеру з біологічної хімії.

Перша ж наукова праця «Синтез сечової кислоти» (1882 р.) принесла Горбачевському наукове визнання та світову славу. Вперше у світі 28-літній українець синтезував сечову кислоту з гліцину, що до того не вдавалося нікому, хоча над цим питанням працювали всесвітньо відомі науковці, зокрема Е. Фішер, В. Траубе, О. Розен та інші. Одним з перших вказав, що амінокислоти є складовими білків; встановив шляхи утворення сечової кислоти в організмі. Відкрив фермент ксантиноксидазу (1888 р.). Його заслугою стало також те, що запропонував нову методику визначення місткості азоту в сечі та інших речовинах.

Один із фундаторів української хімічної термінології на народній основі (праця «Увага о термінольоґії хемічній» (1905)).

Підготував 2 томи підручника органічної та неорганічної хімії українською мовою; І-й «Органічна хімія» опублікований 1924 року в Празі.

За значні наукові заслуги вченого пошановано званням дійсного члена ВУАН (з 1925 р.) в Радянській Україні, дійсний член НТШ (1899 р.).

Написав 4-томний підручник лікарської хімії чеською мовою (1904—1908 роки).

Є одним зі співавторів Наукової енциклопедії Отто (чеськ. Ottův slovník naučný) — найбільшої енциклопедії чеською мовою.

Іван Горбачевський став засновником міністерства і першим міністром здоров'я Австро-Угорщини. Більше за те, це міністерство, яке спеціалізувалося винятково на охороні здоров'я, стало першим в Європі і світі. За проєктом розбудови та програми дії цього міністерства пізніше розбудувалися міністерства здоров'я Англії, Франції та інших держав.

Матеріал з Української Вікіпедії (https://uk.wikipedia.org/wiki/Горбачевський_Іван_Якович) розповсюджується за ліцензією Creative Commons CC-BY-SA 3.0.